Мудрі люди кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". І справді, тільки велика любов може творити такі дива гармонії й уяви. Щороку, під час пасхальних свят дивишся на писанки й розумієш, що кожна - це ніби маленький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з сонцем - усе це вимальоване в певному порядку для того, щоб підтримувати лад та рівновагу в нашому світі.

Історія писанок пов'язана з ритуалом весняного відродження на землі. Перетворювати звичайне куряче яйце на чарівну писанку за старих часів уміла кожна слов'янська жінка. Хранителька домашнього вогнища повинна була з року в рік «оновлювати світ».

Для цієї святої справи їй, окрім яєць, потрібні були: непочата вода (брала господиня опівночі із 7 джерел), непочатий вогонь (добував господар), нові горщики, нова полотняна серветка, бджолиний віск, свічка, фарби.

Фарби добували з пелюсток квітів, кори, коріння і листя дерев. Узор майстрині не вигадували, а списували з торішніх писанок – з року в рік, від бабусь-прабабусь.

Ця традиція нараховує вже близько 8 тисяч років.

Звичайно, з часом правила писання спростилися, але традиція проминула всі труднощі і змогла вижити й донині.

То ж і ми у 17 школі вирішили долучитися до традиції та створити імпровізоване «Великоднє дерево», прикрашене власноруч створеними писанками. Яке ж воно яскраве та різнокольрове!

Крім того, онлайн також пройшов конкурс «Нумо, пензлик, потанцюй, гарну писанку малюй!». Кожен охочий мав можливість показати свій хист.